«ЛЮДИ ВОЛІ. НЕПЕРЕМОЖНІ ОБОРОНЦІ. ВІДДАНІ ПАПІРМАЛІВЦІ»
Патріотичний проєкт із військовими-працівниками «Папір-Малу»
ГОЛОВНА МОТИВАЦІЯ – ЗАХИСТИТИ СВОЮ КРАЇНУ ТА РОДИНУ
Наше чергове «Інтерв’ю з передової» з Олексієм Городнім – різальником паперу на «Папір-Малі», в якого мирну професію забрала війна…
– Як давно Ви працюєте на «Папір-Малі»?
– На «Папір-Малі» я новачок. Прийшов на фабрику незадовго до початку широкомасштабного вторгнення окупантів – в перших числах січня 2022 року. Тут мене прийняли дружньо, як рідного. Тож із такими колегами і відношенням керівництва до мене, я швидко «влився» у колектив та став частиною папірмалівської родини. А ще мене привабила перспектива кар’єрного росту на фабриці, адже виробництво постійно розширюється, осучаснюється… та це моє прагнення 24 лютого «зламали» росіяни. Однак я собі пообіцяв – неодмінно надолужу свої професійні здобутки на рідній фабриці одразу ж після нашої Перемоги. Поки ж, про мирну професію різальника паперу, нагадує мій позивний «Різо».
– Як для Вас розпочалася війна та служба у лавах ЗСУ?
– 24 лютого, зранку, я саме збирався на фабрику, як дружина прочитала новину про масований ракетний обстріл України… Гіршої новини й уявити було годі. Прийшовши на роботу побачив, що багато колег-чоловіків були відсутні на робочому місці, адже відразу з дому відправилися до військкомату.
На момент вторгнення окупантів я не мав жодного досвіду військової служби, тому був дещо розгублений та «збитий з пантелику» відсутністю досвіду та практичних бойових навичок. Та коли у квітні 2022 року мене призвали до лав ЗСУ, дивлячись на ситуацію та звірства рашистів, я без вагань погодився. Нині ж я – водій-механік бойового авто.
– Для нас, у тилу, Ваш вибір захищати рідну землю – героїчний та дуже шанований. А що для Вас означає бути Захисником?
– Як морально, так і фізично це дуже тяжко. Але тепер – це моя щоденна робота. Адже у нас тут немає вихідних, перерв та, навіть, часу на перепочинок і сон… Іноді, коли особливо важко, згадую, що сам обрав цей шлях і дороги назад немає. Тільки вперед, до Перемоги! Для мене це велика честь – бути маленькою частинкою величної армії світу, якими є сьогодні всі українці, які стали на оборону рідних домівок і своєї країни.
– Війна дуже змінила усіх нас. Але й навчила нас ще більше цінувати найважливіше в житті. А що на війні Вас вражає найбільше?
– Важко щось виділити окремо. Кожного разу при виконанні бойових завдань я маю різні страхи, думки та переживання… але кожного разу мене заспокоює те, що за моєю спиною і поряд – надійний тил з моїх бойових побратимів, вірних друзів, колег, рідних і близьких, які підтримують, допомагають, моляться та віддано чекають й щодня сподіваються на моє повернення!
– Від цього, певно, й берете сили щодня виконувати надзвичайно складну «роботу» із захисту рідної країни?
– Так, безсумнівно. Непереборне прагнення захистити своїх рідних і близьких та стійка віра, що Перемога вже зовсім скоро – мій найкращий стимул та мотивація. І кожен із нас має усвідомити: як би не було тяжко, яким би великим не було виснаження – нині точно не час розслаблятися та опускати руки. Адже ворог тільки й чекає цього. Ми не маємо права розслаблятися, аби не втратити нашу країну та не зрадити тих, хто вже віддав життя за те, щоб ми були!
– Чи важко адаптуватись до «мирного» життя? Що для Вас найскладніше?
– Правду кажучи, адаптуватись до так званого «мирного» життя майже неможливо. Із огляду на різні фактори, ми, захисники, назавжди залишимось людьми війни. Наш досвід та побачене вже ніде не діти та не забути… І найскладніше та найболючіше мені нині слухати «захоплюючі» розповіді знайомих у тилу про черговий похід до пабу, відпочинок від гулу сирен у горах тощо. Друзі, майте повагу та не виставляйте напоказ ці розваги. Відпочивати не заборонено, але не забувайте чиїм і яким коштом вам дарована кожна мить життя. Не забувайте про нас, військових, адже ми тут заради вас!
– Що Вас мотивує продовжувати боротись щодня?
– Найперша і найголовніша мотивація мене чекає вдома – моя дружина та 9-річна донька. Надихають й мої вірні побратими, які не раз мене рятували від смерті. А ще досить хороший мотиватор – бажання помсти за загиблих хлопців, за тисячі зруйнованих життів та бажання повернутися й реалізувати всі плани й задуми в життя. В тому числі, й кар’єрного зростання на рідному «Папір-Малі»!