«Тато, мама, брати й я — трудова династія…»
Так жартує родина Іваненків-Григорчуків, п’ятеро представників якої працюють сьогодні на «Папір-Малі»
Трудові династії є кращим прикладом стабільності, корпоративного духу і високої соціальної відповідальності будь-якого підприємства. Їх представники без перебільшення вважаються найнадійнішими працівниками, адже своєю працею відстоюють не лише честь прізвища, а й підприємства, яке стало рідним.
На «Папір-Малі» працює вже не одна династія. Про одну з найчисельніших з них сьогодні наша розповідь.
Отже, знайомтесь: глава сім’ї — Олег Юрійович Григорчук, розмелювач; його дружина — Валентина Володимирівна Іваненко, інспектор з контролю якості продукції; два їх сини — Віталій, який як і батько, працює розмелювачем та Олег — сушильник. А ще донька Олега і Валентини — Ірина Дубіна, комірник.
— До речі, і я, і Олег Юрійович — також із трудових династій, — з гордістю розповідає Валентина Володимирівна. — То ж не із чужих слів знаємо про спадковість поколінь і те, що таке не осоромити прізвища. Наші з Олегом батьки все життя пропрацювали на Малинській паперовій і ми свого часу теж… Я — вже 23 роки, прийшовши на фабрику одразу після школи пакувальницею в третій цех і «дорісши» (посміхається) до різальниці паперу 4-го розряду. Паралельно закінчила профільний коледж, але за отриманою спеціальністю механіка целюлозно-паперового виробництва попрацювати так і не довелося…
Аби поставити дітей на ноги, — згадує Валентина Володимирівна нелегкі 90-ті роки, — ми з чоловіком не цуралися ніякої роботи — аби лиш гарно платили. То ж і в столиці попрацювати довелось, і по світу чоловікові поїздити. Коли підняли дітей, вивчили — вирішили знову в Малині осісти й знайти відповідну роботу тут. А ще, нічого гріха таїти, і про пенсію майбутню слід було вже думати, бо до цього працювати здебільшого доводилось без офіційного працевлаштування…
Чоловік довго не розмірковував, — веде далі розмову Валентина Володимирівна. — «Що я найкраще знаю? — сказав. — Паперове виробництво…». І пішов наступного ж дня до відділу кадрів «Папір-Малу». Влаштувався розмелювачем на КРМ-1, де й починається виробництво картону та основи для гофрокартону. Вважайте років до 15-ти уже тут — так одразу і не згадаю. Але що більше десяти, то точно, — посміхається. — Адже для заохочення, тим, хто тривалий час працює на підприємстві, щомісяця до основної зарплати доплачують, а це таки стимулює, скажу я вам…
Хоча, звісно, це не найголовніше, — додає жінка. — В останні роки, з приходом нових власників, на «Папір-Малі» чимало позитивних змін відбувається, у тому числі й щодо умов роботи та оплати праці. То ж працевлаштуватись сюди, попри те що виробництво розширюється, дедалі важче.
— А Ви як прийшли на «Папір-Мал»? — запитуємо.
— Інспектором з контролю якості продукції я тут уже шостий рік, — розповідає Валентина Володимирівна. — І дякую долі, що я тут — у чудовому дружньому колективі, який мені швидко допоміг війти у курс справи і який нині мені став другою родиною.
Робота інспектора з якості продукції не проста і відповідальна, адже покупець платить за наш товар гроші, а ми не маємо його розчарувати. Розуміємо, що втратити репутацію легко, а ось повернути та ще коли на ринку така конкуренція… Тому ретельно відслідковуємо якість нашої санітарно-гігієнічної продукції на кожному етапі її виробництва.
А ваші діти як прийшли на «Папір-Мал»? — цікавимось далі.
— За нашою з батьком порадою поруч із нами працюють троє із чотирьох наших дітей.
Першим, — згадує мама, — прийшов на «Папір-Мал» молодший син Олег. Причому працевлаштовувався він сюди двічі. Перший раз — ще до приходу нових власників і всіх тих позитивних змін, які відбуваються зараз на виробництві. «Дуже важко, а головне — перспектив жодних», — мотивував він тоді своє рішення розрахуватись.
«Правда щось міняється?» — не повірив він одразу, коли ми порадили йому працевлаштуватись сюди вдруге. Але переконали і тепер він працює сушильником на КРМ-1 та погоджується, що зміни на краще відчутні…
Віталій, старший син, на фабриці працює вже майже 3 роки. Як і батько — розмелювачем. Донька Ірина — комірником з основи.
— До цього вона в торгівлі працювала, — розповідає Валентина Володимирівна, — але, як правило, без офіційного працевлаштування. А тут, на «Папір-Малі» — і стаж іде, і зарплата «біла», і премії за переробіток, і інші соціальні гарантії, такі як оплачувана відпустка, лікарняні… Мало де ще сьогодні в Малині можна знайти таку роботу, особливо в теперішній час…
— Аби скоріше вже ця війна проклятуща закінчилася, — переводить розмову в інше русло Валентина Володимирівна, — адже в мене ще й п’ять онуків підростає. За них серце болить, за їхнє майбутнє. — Та, посміхаючись, додає — Бо за своє ми відносно спокійні. Адже, на відміну від багатьох інших підприємств навіть у нашому Малині, «Папір-Мал», слава Богу, працює стабільно. Отже, і у нас, його працівників, є віра в завтрашній день. Хай так і буде!