Віктор Кучеренко, головний електрик:
«Повний блекаут «Папір-Малу» не загрожує»
Останні місяці увага всього світу прикута до масованих ракетних атак рашистів на енергетичні об’єкти України. Міста та села (і наш Малин — не виняток) одночасно знеструмлюються, але, попри ворожі наміри, в досить короткі терміни у наші домівки повертається світло, а на підприємства — такий важливий струм, який знову запускає в роботу двигуни, а заодно й економіку в країні.
Яких зусиль це коштує електрикам нашого підприємства і чи загрожує йому повне відключення, про це сьогодні розмова з головним електриком «Папір-Малу» Віктором Кучеренком.
Але спочатку давайте трішки ближче познайомимося з ним самим.
— Вікторе, Ви давно на «Папір-Малі»?
— Вважай, від самого початку — з 1999-го, коли почався монтаж першої папероробної машини, яка мала на ту пору виробляти виключно туалетний папір. Про картон навіть мови не йшло…
Я ж у той час працював у відділі головного електрика іншого підприємства. Працював порівняно недавно, але вочевидь, мої знання та навички були помічені, адже запрошення перейти на «Папір-Мал» і взяти участь у монтажі першої КРМ я отримав особисто від Анатолія Деняченка, який у 99-му очолив наше підприємство, а до того (хто, можливо, не знає) багато років трудився головним механіком на славнозвісній Малинській паперовій…
— А давайте відмотаємо, так би мовити плівку, ще трохи назад. Електриком як стали?
— Ну, електрик — завжди затребувана професія… Хоча, вступаючи після школи до КПІ, я, правду кажучи, про це не дуже думав. Знаєте, серед електриків є такий анекдот:
— Хто найкрутіший у світі?
— Електричний струм. Він всіх б’є, а його ніхто.
— А чому він такий крутий?
— Бо він розумний, – завжди йде шляхом найменшого супротиву.
Я, мабуть, теж пішов шляхом найменшого супротиву. Адже ще зі школи захопився електромеханікою, познайомившись із цією наукою на уроках фізики. Цей предмет, а також математика й креслення були моїми улюбленими. Тож і вступити до Київського політеху проблем не склало. Інститут же поглибив знання, і після його закінчення я став уже дипломованим інженером-електромеханіком.
Правда, одразу за спеціальністю працювати не довелося — трудився простим електриком на одному з малинських підприємств, здобував фахову практику. А через рік мені поталанило потрапити на Малинську паперову, у відділ головного електрика, де вже згодились мої знання, отримані у вузі і де практику я посилював поряд із справжніми професіоналами. Тут мені допомогли і в проєктуванні, і у встановленні та обслуговуванні електромереж; і в проєктуванні тепломереж у приміщеннях; і, за необхідності, у модернізації обладнання; і в запуску в експлуатацію електромереж та теплового обладнання…
— Тепер Ви і сам професіонал з великим досвідом. Тільки на «Папір-Малі», вважай, уже більше 20-ти років. І замість однієї КРМ тепер тут уже дві, є й інші лінії, отож, і електрикам роботи додалося…
— Додалося, це правда. Дякуючи власникам та керівництву, робота підприємства набула небачених до того масштабів і нової якості виробничих процесів. Адже ви подивіться, як навіть територіально розширилось наше виробництво — спробуй тільки обійди його за день!.. Є з 2019-го у нас і своя електропідстанція, яка потребує уваги. Та навіть ось нова машина, яку запустили декілька місяців тому, — більш осучаснена, багато процесів автоматизовані, тож є що тепер освоювати і для нас, електриків…
— У зв’язку з розширенням виробництва, скільки людей зараз у Вашому підпорядкуванні?
— Для порівняння, коли монтувалась перша КРМ, аби обслуговувати її й допоміжне виробництво, вистачало 2-3 електрика, а зараз у моєму підпорядкуванні, окрім ще одного інженера-електрика й майстра — аж 22 підлеглих. Серед них — і монтажники-висотники, і кабельщики з ремонту високовольтних кабелів, і бригада з поточного ремонту та обслуговування електродвигунів… Загалом колектив уже сталий, злагоджений, з кожним, як кажуть, можна й у розвідку…
— Сьогодні, під час війни, ця фраза набуває особливого значення…
— У буквальному сенсі у розвідку ми не ходимо, а ось в переносному… Адже наслідки ворожої агресії створюють нові виклики й нам. І у перший день війни, коли до вечора довелося зупинити все виробництво, й після бомбардувань Малина, які зачепили й «Папір-Мал», і коли, після введення комендантської години доводилось цілодобово чергувати — «про всякий випадок»…
— В останні місяці, після підступних ударів агресора по наших енергооб’єктах, вже стали звичними аварійні й екстрені відключення електроенергії. «Папір-Мал» — не виняток, фабрику теж знеструмлюють. Отже, й вам додається роботи…
— На жаль. І тут фаховість, досвід і навички, якщо хочете, мужність моїх підлеглих, завжди виручають. Адже наше завдання: швидко оцінити ситуацію і масштаб роботи. Потрібні знання схем, технічних характеристик обладнання і ще багато чого, щоб по-перше: максимально знизити негативний вплив відсутності еклектики на функціонування усіх двигунів, систем, виробництва загалом. А по-друге: ефективно задіяти всі наявні ресурси для відновлення електропостачання… Тож, принагідно, хочу подякувати всім колегам — мужнім, талановитим, професійним енергетикам за «щоденний подвиг». Нам дуже пощастило, що ми маємо такий потужний людський капітал — Спеціалістів, з великої літери.
— Якщо атаки продовжаться, і відключення електроенергії стануть частішими, чи загрожує «Папір-Малу» повний блекаут?
— Хочеться сподіватись, що цього ніколи не станеться. Хоча, про всяк випадок, щоб мати хоч мінімальне живлення на період відключення електроенергії, ми придбали невеликий генератор. Його потужності вистачає для підтримання роботи котельні, щоб зберегти мінімальне опалення та освітлення на підприємстві… Словом, ми готові до викликів агресора, але, повторюсь, хочеться вірити в краще. В те, що зовсім скоро ця війна закінчиться. Закінчиться нашою Перемогою. І ми увійдемо у звичний ритм роботи. Відбудуємо все задля наших дітей і онуків. До слова, дітей у мене четверо — дві доньки і два сини. Двоє з них — ще школярі, двоє — дорослих. Донька вже встигла подарувати мені онука. Тож є для кого і для чого жити та працювати. Головне, щоб під мирним небом у нашій Україні, на рідному «Папір-Малі»!