Патріотичний проєкт із військовими-працівниками «Папір-Малу»
Продовжуємо розповідати про героїв нашої сучасності – відданих папірмалівців, які змінили мирну професію, щоб стали на захист нашого щасливого майбутнього. Знайомтеся – Олексій Володимирович Рихальський – донедавна вантажник складу СГВ, а нині – вірний присязі захисник.
– Як давно Ви працюєте на «Папір-Малі»?
– У паперовій справі я пропрацював чотири роки. Пам’ятаю, коли постало питання вибору роботи, одним із найважливіших критеріїв була стабільна робота й заробітна платня. Тому й пішов працевлаштовуватись на рідну фабрику, про що ні на мить не пожалкував. Тут бонусом до гідної оплати праці отримав лояльне ставлення керівництва, соціальні гарантії та дружній колектив.
– В квітні цього року ви залишили життя в Малині та стали на захист рідної країни. Важко далося таке рішення?
– Тяжкою була тільки думка про розлуку із коханою дружиною та маленькою донькою. Але для мене не було іншого вибору, як захищати свій дім, свою родину, свою Батьківщину. Це справа честі. Тим паче, свого часу, я відслужив строкову військову службу та здобув навички, необхідні в обороні держави.
– Розкажіть про життя на фронті. Як справляєтесь із щоденними викликами і втомою, де черпаєте сили, щоб продовжувати захищати рідну країну?
– Кожен мій день тут не схожий на попередній. Головне – вміти адаптуватися до нових викликів та не впадати в паніку. Крім того, в мене є відчуття, що в цей момент я знаходжусь на своєму місці та роблю свій внесок у перемогу. Інакше я не можу…
Звісно, працює адреналін. Ти розумієш, що від твоєї роботи залежить дуже багато і в тебе немає ні часу, ні можливості бути втомленим. Коли вже повертаєшся із завдання, емоційне виснаження «доганяє», але коли поряд надійні побратими, жодні негаразди не страшні. Всі одне одного підтримують та допомагають, люблять, поважають. А ще із хлопцями знайшли хороший спосіб зняти стрес і моральну втому – у вільний час до блиску вичищаємо зброю. Це як медитація.
А ще тут цінуєш кожен момент, проведений з рідними у спокої, далеко за лінією фронту. Тож є для чого і для кого повертатись та берегти себе…
– Вас багато хто підтримує, співпереживає, поки Ви на фронті. Чи часто вдається поспілкуватися із рідними та близькими?
– Звичайно, підтримка є і вона постійна. Для мене це – найпотужніша мотивація й джерело сил. До війни я казав, що люблю, але тоді не розумів, наскільки сильно. Наскільки сильно я люблю рідне місто, друзів, підприємство. На війні я це зрозумів. Тому дуже щасливий, коли маю технічну змогу за сотні кілометрів від дому написати рідним, подивитися їхні відео, поспілкуватись особисто… Тішить, що й колеги не забувають, пишуть та завжди готові допомогти фінансово. Ця надзвичайна підтримка – і сім’ї, і папірмалівської родини – дуже надихає й зміцнює, тримає в найскладніші моменти боротьби!
– Як часто буваєте у відпустці та що робите, якщо видається нагода відпочити?
– Був якось у відпустці «цілих» три дні… Звісно ж, увесь цей час провів із сім’єю та намагався відновити сили. Останнє давалося вкрай тяжко, але як то кажуть «дома й стіни лікують».
– Вся папірмалівська родина дуже вдячня усім нашим бійцям на передовій за кожен день спокійного життя вдома. А як це бути Захисником для Вас?
– Для мене бути захисником – велика відповідальність перед своєю державою та власною родиною. Я тут, щоб відвоювати майбутнє своєї землі, своєї маленької донечки. А воно обов’язково має бути щасливим – у вільній, мирній та квітучій Україні.