Продовжуємо знайомство із нашими мужніми, відданими і стійкими папірмалівцями у рамках проєкту «Інтерв’ю з передової». Цього разу хочемо познайомити вас із історієюІгоря Яковича Осадчука, який до повномасштабного вторгнення працював машиністом котельні, а нині – стоїть на варті спокою наших родин.

ГОЛОВНА МРІЯ – ПОВЕРНУТИСЯ ДОДОМУ З ПЕРЕМОГОЮ!

– Як давно Ви працюєте на «Папір-Малі»

– З папірмалівською родиною я тільки почав знайомитися. Щойно влаштувався на роботу, як у наш український дім прийшла війна. Хоча, за досить короткий час роботи на фабриці я встиг переконатися в стабільності і корпоративних цінностях підприємства, про які всі знають у нашому рідному Малині. Вірю – невдовзі повернуся в паперову родину із переможними новинами.

– Як для вас розпочалася війна та служба у лавах ЗСУ?

– Якщо коротко – повним нерозумінням ситуації і того, що відбувалося довкола… Трішки оговтавшись, я першочергово попіклувався про своїх рідних та відвіз дружину і двох неповнолітніх доньок у безпечне місце. Після чого – залишив свої контакти у військкоматі. Там мене спочатку «забракували», мовляв я не маю спеціальної підготовки. Призвали вже наприкінці 2022 року, коли масштаби мобілізації значно зросли. Спочатку я посилював вогневу потужність свого підрозділу, будучи гранатометником на передовій. Тоді й отримав численні контузії і за станом здоров’я був переведений охороняти військові об’єкти.

– Ми всі вважаємо Вас і усіх наших бійців на передовій – справжніми Героями. А що для Вас значить бути Захисником?

– Чесно, це звання виборюється для мене страшною ціною. Знаю, що й моїм побратимам так само. Але іншого вибору не маю. Я син, чоловік, батько і завжди пам’ятаю, заради кого я все це роблю.

– Що на війні вражає найбільше?

– Останнім часом більше вражає не те, що бачив на передовій, у боях, а те як люди поводяться у «тилу» у цей час. Дивує те, що війна не у всіх. Поки одні віддаючи найдорожче – життя і здоров’я в окопах, інші – розслабляються на танцполах з бокалами коктейлів. Куди гірше – коли ці «втомлені» витрачають кошти на життя чи відпочинок не в Україні, а вивозять їх в «теплі краї», коли підприємливі «ділки» шукають наживи на війні, коли псевдоволонтери видурюють останні копійки у старенької бабусі чи родини, яка втратила годувальника на війні чи в полоні… Про яке тоді економічне благополуччя, цінності чи єдність нашої країни можна говорити?..

Маємо остаточно усвідомити для себе й показати усьому світу, що ми дійсно об’єднані, що розуміємо всі виклики й загрозу північного ворога. Як ми це зробили у перші дні повномасштабної війни. Бо ж ніхто окрім нас не здобуде нам нашої країни, не захистить, не відстоїть!..

– Де берете сили щодня виконувати надзвичайно складну «роботу» із захисту рідної країни?

– Моя сила – в моїх дружині та доньках – Олександрі й Вікторії. Старша цього року – випускниця початкової школи, а менша прийдешнього літа прощається із садочком. У будь-якій складній ситуації я просто уявляю собі день нашої Перемоги. Дуже хочу його дочекатися і бачити, як зростає моя малеча.

На жаль, з моменту мобілізації я вдома не був жодного разу. Радує, що тримаю контакт із рідними хоча б онлайн. І кожне фото, відео чи то звичайне повідомлення від дорогих серцю людей – чудодійна «таблетка» для мене тут.

– Що особисто Вас мотивує продовжувати боротись щодня?

– Звичайно, в першу чергу, сім’я та рідні. І я, і мої побратими не хочемо, щоб наші діти воювали. Нехай всі вони живуть спокійним та комфортним життям. А для цього ми мусимо бути тут і здобути Перемогу. А вона обов’язково буде! Головне вірити і робити все від кожного з нас залежне заради цього: працювати відповідально, підтримувати одне одного і військових, адже без вашої допомоги нам тут ніяк!