Листування

On Липень 19, 2018, Posted by , In Зручно користувачу,Тема тижня, With Коментарі Вимкнено до Листування

Листування – це своєрідний меседж, який має свою історію, адже листи мали не тільки особистий характер. Є багато різновидів листів:  потаємне, особисте послання, що несе у собі романтичність, публічне звернення або службовий лист. З чого все починалось та в чому була романтика, читайте далі у статті.

Зазирнемо у минуле

Численні археологічні дослідження свідчать: епістолярна творчість існує з давніх давен. У ході історії вона зазнавала змін, удосконалень, нових вимірів, чергувались між собою періоди занепаду й неймовірного розквіту. Змінювався і матеріал, на котрому писались листи. Так, свого часу письмові знаки лягали на кам’яні, дерев’яні, глиняні пластини, пальмове листя, папірус, вощені дощечки, пергамент і тільки починаючи з XV століття – переносились на папір.
Етикет укладання листів зародився в Стародавній Греції. Ці творіння в епоху античності прийнято було розпочинати вказуванням імені відправника, потім – адресата. Далі, згідно з традицією, мусив розпочинатися вітальний текст, пересипаний приємними побажаннями усіляких благ та задоволень. І тільки тоді автор мав право звертатися до конкретної теми послання, розпочинати оповідь.
Популярну в наш час форму листа у вигляді заклеєного конверта почали використовувати тільки в двадцятих роках дев’ятнадцятого століття в Англії. Десь років за тридцять після цього Великобританія подарувала світові ще один корисний винахід – поштову марку. Так, тривалий час пересилання листів завдавало чимало клопотів і працівникам пошти, і населенню. Оплата поштових послуг була надзвичайно високою та складною – система поштових тарифів. Листи частіше за все оплачував не відправник, а одержувач. Кожна країна мала свою систему розрахунків, отже, якщо посланню доводилося перетинати кілька державних кордонів, встановити суму поштового збору було майже неможливо. Головним критерієм, на який опиралися поштові працівники, розраховуючи вартість листа, була відстань між населеними пунктами відправника й одержувача. Проте остання вираховувалася не згідно з прямою лінією, а за фактично пройденим шляхом. Плата залежала і від того, в конверті посланий лист чи ж без нього, захищений він додатково сургучем тощо.
Необхідність поштової реформи в той час стала очевидною для всіх, проте винайти нову систему спромігся лише простий англійський вчитель на ім’я Роуленд Хілл. У 1837 році він на розгляд парламенту подав новий проект і три роки енергійно та палко відстоював його. Містер Хілл домігся спрощення й уніфікації поштових тарифів, введення попередньої оплати поштових відправлень шляхом наклеювання марок. 10 січня 1840 року поштова реформа набрала сили, а за шість місяців в обіг надійшла перша у світі державна поштова марка. Сьогодні ми вже говоримо про Інтернет-пошту та SMS-послання як різновид епістолярного жанру, проте до старих добрих листів звертаємося не раз. Ще б пак, адже не кожна “есемеска” зрівняється із вишуканою новорічною листівкою, підписаною власноруч.

Етикет листа

Етикет листування – це звичай, традиція, котра складалася віками, ігнорувати яку ми не маємо жодного права. Отже, писати лист прийнято лише з одного боку аркуша паперу, зворотна його сторона повинна залишатися чистою. Починати послання треба зі звертання та привітання. Яким би не був лист – діловим чи приятельським, завершуючи його, обов’язково вказують адресу й число. Некрасиво та неввічливо обмежитися в підписі самотньою літерою-одиначкою з крапкою, наприклад “Твоя Д.”
Ретельно та самокритично потрібно підходити й до обсягу епістолярного “творіння”. Звичайно, короткі, рубані речення, в яких не простежується часовий причинно-наслідковий зв’язок, як і листи – потоки окремих думок, навряд чи багато повідомлять адресату. І вже точно не викличуть в нього бажання написати конструктивний лист у відповідь. Проте не варто впадати й в іншу крайність писання багатослівних листів, – швидше за все, списані клітинка в клітинку три зошити по 18 аркушів кожен просто не ніхто не читатиме.
Мистецтво писати листи – це, знову ж таки, мистецтво спілкування. Відповідно, найважливішим для успішного листа є вміння автора об’єктивно оцінити співрозмовника-адресата та обрати якнайкращий та найефективніший стиль, лексику тощо.
Ретельно та планово потрібно підходити до процесу написання листів-поздоровлень. Такі листівки посилаються заздалегідь, для того, щоб друзі та рідні отримали їх напередодні або в день свята. Виняток становить тут Новий Рік – термін поздоровлень у цьому випадку може розтягнутись аж на весь перший тиждень опісля казкової ночі.
Звичайно, правил етикету можна й не дотримуватися. Тим паче, що, на відміну від особистої розмови, якщо хтось іронічно посміхнеться на адресу твого послання, ти цього бачити не будеш. Проте лист – це мірило твоєї вихованості та знань. Тому варто все-таки пам’ятати, що, дивлячись на лист, люди створюють власну думку про твої позитивні риси та недоліки. Найменша нетактовність у словах і недбалість у висловлюваннях показують автора в неприємному для нього світлі.
Етикет написання листів не вимагає краси почерку, але писати нерозбірливо вважається неввічливим. Це ж наче бурмотіти собі під ніс, розмовляючи з іншими. До речі, про почерк…

 

Що можуть розказати літери?

Почерк кожного з нас має чимало власних – унікальних або звичайних, помітних чи прихованих, вишукано-елегантних чи неохайно-відштовхуючих ознак. Кожнісінька риса, особливість почерку про щось свідчить, приховує в собі певну інформацію про людину. Вивченням секретів почерку займається графологія. Науку саме з такою назвою ввів у життя в 1875 році французький абат Жан Іполит Мішон, утворивши даний термін від грецьких слів “графо” – писати, “логос” – теорія, знання.
Манерою письма цікавилися мудреці Стародавньої Індії та Китаю, вчені Греції, величезної ваги почерку надавали історики. В своїх працях, характеризуючи ту чи іншу видатну постать, вони обов’язково присвячували хоч кілька рядків її почерку. Пристрасть багатьох науковців та мислителів аналізувати рукописні рядки пережила століття й сьогодні існує досі як самостійна, повноцінна наука. Саме завдяки їй ми можемо дізнатися про те, що почерк, приміром, Катерини Медичі – це манера письма особи надзвичайно розумної і, разом з тим, злої, яка обожнювала зводити з розуму людей своєю увагою та коханням, страждала від неврозу і чимось дуже нагадувала Клеопатру.
Сьогодні за допомогою до графології звертаються часто. Ця наука дозволяє дослідити сумісність чоловіка і жінки, які вирішили пов’язати свої життя священними узами шлюбу. Методи графології застосовують у менеджменті: працівники відділу кадрів, підбираючи персонал, обов’язково зважають на манеру письма людини. Причому, не тільки орфографічні помилки відштовхують їх, але й окремі особливості почерку. Так, якщо букви неоднакові за розміром, та ще й схиляються то вправо, то вліво, наче юна берізка під сильним вітром, це свідчить про неврівноваженість, нестриманість та ненадійність.
Цікаво, що почерк відображає не лише риси характеру власника, але і його емоційний стан на час написання, має властивість змінюватися, залежно від змін, які відбуваються у житті, почуттях, світосприйнятті.

Все-таки, не вірете? Ну що ж, спробуйте себе у ролі графолога… Відшукайте, для прикладу, лист людини, про характер якої Вам цікаво було б щось дізнатися. Знайшли? Отже, давайте спершу поглянемо на аркуш. Поле з лівої сторони значно більше від правого – ця особа відчуває до Вас справжню прихильність, лист вона писала з легкістю та радістю. Більшим є праве поле? Задумайтесь, можливо, для його автора цей лист є лише простим виконанням обов’язку. Поля абсолютно однакові, кожне шириною в два сантиметри? Що ж, Ви маєте справу з людиною високої внутрішньої культури.
Тепер поглянемо на рядки листа. Вони повзуть донизу, наче втікають? Отже, нічого хорошого від життя у найближчих кілька тижнів ця людина не очікує. А, можливо, рядки тягнуться догори, наче квіти до сонечка? Не сумнівайтеся, Вам писали, перебуваючи в доброму гуморі й оптимістичному настрої.
Ви помітили, що в посланні практично відсутні знаки перенесення, оскільки автор намагається вмістити слово в одному рядку, стискаючи його, неначе пресом. Причиною цього може бути катастрофічна недостатність на даний момент у людини грошей. Хоча можна тут особливо не переживати, адже відомий римський імператор Август теж не любив розривати слова.
А тепер звернемо увагу на коротеньку фразу вітання, з якого починається лист, приміром, на стандартне “Доброго дня!” Велика літера “Д” нагадує дугу, вона товстенька і виписували її з притиском – людина, яка робить це таким чином, досить високої думки про себе, і саме тому іноді вчинки її жорстокі та безцеремонні. Якщо ж ця літера вузенька, тоненька, з довгим, загнутим догори штрихом, то автор листа – особа горда, іноді аж занадто. “Д” заплутана, наче лабіринт, дещо нерозбірлива, але граціозно-красива – пише тобі хтось працелюбний і привітний.
Тепер погляньмо на літеру – тезку першої, проте трішки меншу, адже призначення її – розпочинати друге слово. Отож, якщо автор листа завертає цю літеру гачечком догори, то це людина хитра і нерідко мучить сама себе різноманітними підозрами. Гачечок тягнеться донизу, а літера загалом нагадує французьку “g” – така манера письма є ознакою тихого характеру, прагнення до знань і… слабкого здоров’я.

Тож не полишайте бажання писати особистого листа чи листівки з привітаннями, дорогим Вам людям. Усе нове – це гарно забуте старе, але вдосконалене.

Прагніть нового!

Всі фото взято з мережі Інтернет і права на них належать авторам фото.

 

 

 

Comments are closed.